?

Log in

entries friends calendar profile Previous Previous
gonta67
http://wwwhttp://www.youtube.com/watch?v=admnfk-NkXU.youtube.com/watch?v=admnfk-NkXU.....

Tags:

6 comments or Leave a comment
Останній епос ХХ сторіччя... Мійдід був врангелівським старшиною козацької Кубанської армії... Захищав Крим до останнього... Дуже вдячний за цей фільм...
Тоді поляки зрадили українців, які їм забезпечили "Диво на Вислі", через що Лєнін перекинув армію Будьонного на Крим у жовтні 1920 року...
https://www.youtube.com/watch?v=9UGcyweYo2w&wide=1
Дивитися з 29 хвилини... І з 38-ї ... Там є остання Велика Кавалерійська атака ХХ сторіччя - спроба зустрічної контратаки кавалерійського Кубанського корпусу генерала Бабієва (Бабія) у листопаді в Криму. Мій дід брав у ній участь у складі 2-го Уманського козацького полку... Махновці тоді червоним забезпечили перемогу. Махновців 25 листопада червоні всіх у Криму і перестріляли. З 15 тисяч до Гуляйполя 250 бійців повернулося... "Катюзі по заслузі"....
5 comments or Leave a comment
Григорій Герасимович Сидельник (на фотографії 1915 року перший з лівого краю). Козак з кубанської станиці Новощербинівській. Легендарний кубанський повстанський отаман. Далі наводжу уривки зі спогадів про нього.

Высокий и красивый, Григор
ий Герасимович Сидельник (его фамилию, почему - то исказили на Сидельников) был отчаянно смел и дерзок. Сын зажиточного старощербиновского казака, он служил в царской армии в кавалерии, имел чин вахмистра. После захвата власти большевиками не сложил оружия, организовал небольшой отряд и встал на путь беспощадной борьбы с новой властью. Нужно сказать, что в то время в Ейском отделе действовало множество таких формирований. Например, в Копанской, Привольной и Каневской - отряд войскового старшины Ольшанского, в Ясенской - есаула Бардака, в Должанской - подхорунжего Степаненко, в Каневской - вахмистра Иванько, в Шкуринской - вахмистра Редько, в Кущевке - атамана станицы Лубенца и урядника Дюка, в Староминской - сотников Дрофы и Гриценко, в Крыловской - сотников Дубины и Бандурко, в Уманской - Пацюка.
Но отряд Григория Сидельника отличался даже от этих решительных и порой безрассудочно смелых отрядов своей дерзостью. Г.Г. Сидельник - знаменитый на весь Ейский отдел главарь так называемой банды, которая наводила ужас на коммунистов и советских работников в начале 20-х годов. Вот один из эпизодов, рассказанных генералом И.Р. Хижняком, бывшим в то время Уполномоченным по борьбе с бандитизмом в Ейском отделе.
«… Стрелковое подразделение в составе 120 бойцов при трех пулеметах шло из Ейска походным маршрем в Старощербиновскую. Бойцы остановились на привал в районе Кузубовой балки, забыв выставить охранение. Группа Сидельника из 15 всадников внезапно, среди бела дня, напала на отдыхающих и всю роту изрубила в капусту, оставив в живых лишь одного фельдшера…»
В составе отряда Сидельника насчитывалось не более 25 человек, но страху он нагонял на весь отдел. Поймать и разгромить отряд было почти не возможно, так как население казачьих хуторов его активно поддерживало.
Погиб Сидельник Г.Г. от случайной пули в станице Новощербиновской. (Тут треба додати, що він і в часи радянської влади спокійно заїжджав в рідну станицю. Голова партійної станичної ячейки заховався за парканом і застрелив його в спину з гвинтівки. Козаки-повстанці, які їхали разом з отаманом, забрали тіло вбитого і поховали, а за два тижні заїхали до вбивці і зарубали його шашками. ) Товарищи по оружию захоронили его на одном из хуторов. Через некоторое время чоновцы обнаружили его могилу, вытащили труп и привезли в Старощербиновскую. Там тело заклятого врага большевиков всенародно сожгли на церковной площади. Это был один из последних защитников казачества от большевистской диктатуры.
Имея возможность, хочу передать происходившие события со слов очевидца и участника тех событий Голика Алексея Ивановича , односума и сослуживца Григория Герасимовича Сидельника. Так же дед Алексей оставил на добрую память фотографию, где четверо молодых казаков Сидельник, Голик, Кистрица и Малышевский запечатлены в станичном фотоателье перед отправкой на фронт в 1915 году. Отдавая фотографию в 1984 году, дед сказал:
“Глянь, яки мы пышни та красыви! Яка фотография точна – тоди дождь був, на чоботах
грязь выдно… ”

О Сидельнике Г.Г. я слышал давно и неоднократно. В станице о нём
до сих пор помнит не только старшее поколение. Здесь всё изложено
правдиво. Какие были люди! Последний раз о Сидельнике Г.Г. я слышал
от родственника 1916 года рождения, который мальчишкой стоял у гроба,
когда Григория Герасимовича ЧОНовцы вырыли из могилы на каком-то
хуторе и привезли в станицу на опознание тела его родственниками.
Родственники перед военными подтвердили, что это именно он. И тогда
его тело начали сжигать на костре. Костёр тлел до самого утра, а потом
стая собак начала растаскивать так и несгоревшие внутренности. Я не мог
поверить, что так поступили с Г.Г. Сидельником! Зачем? Ведь он, уже
давно мёртвый, был безопасен… И мой родственник рассказывал другой эпизод.
Сидельник, среди бела дня, на своей тачанке рысью проскакал по улице Красной
и выпустил короткую пулемётную очередь по верхней части здания бывшего
казачьего земельного банка (ныне, стоматологическая поликлиника), где
станичные руководители проводили какое-то заседание. Следы от пуль видны и
сейчас, да только мало кто обращает внимание на те выбоины. И всё станичное
руководство в панике разбежалось. И только утром они осмелели и попросили
лестницу, чтобы через ляду (отверстие в потолке) спуститься вниз. Это были те
“герои-руководители”, которые так расправились с бесдыханным телом
Григория Герасимовича Сидельника, преданного земле по всем канонам
православной религии… А после того боя в Кузубовой балке Григорий
Герасимович со своими казаками неделю в ст. Каневской замаливал свои грехи…»
Світлина: Григорій Герасимович Сидельник (на фотографії 1915 року перший з лівого краю). Козак з кубанської станиці Новощербинівській. Легендарний кубанський повстанський отаман. Далі наводжу уривки зі спогадів про нього. <br /><br />Высокий и красивый, Григорий Герасимович Сидельник (его фамилию, почему - то исказили на Сидельников) был отчаянно смел и дерзок. Сын зажиточного старощербиновского казака, он служил в царской армии в кавалерии, имел чин вахмистра. После захвата власти большевиками не сложил оружия, организовал небольшой отряд и встал на путь беспощадной борьбы с новой властью. Нужно сказать, что в то время в Ейском отделе действовало множество таких формирований. Например, в Копанской, Привольной и Каневской - отряд войскового старшины Ольшанского, в Ясенской - есаула Бардака, в Должанской - подхорунжего Степаненко, в Каневской - вахмистра Иванько, в Шкуринской - вахмистра Редько, в Кущевке - атамана станицы Лубенца и урядника Дюка, в Староминской - сотников Дрофы и Гриценко, в Крыловской - сотников Дубины и Бандурко, в Уманской - Пацюка.<br />Но отряд Григория Сидельника отличался даже от этих решительных и порой безрассудочно смелых отрядов своей дерзостью. Г.Г. Сидельник - знаменитый на весь Ейский отдел главарь так называемой банды, которая наводила ужас на коммунистов и советских работников в начале 20-х годов. Вот один из эпизодов, рассказанных генералом И.Р. Хижняком, бывшим в то время Уполномоченным по борьбе с бандитизмом в Ейском отделе.<br />«… Стрелковое подразделение в составе 120 бойцов при трех пулеметах шло из Ейска походным маршрем в Старощербиновскую. Бойцы остановились на привал в районе Кузубовой балки, забыв выставить охранение. Группа Сидельника из 15 всадников внезапно, среди бела дня, напала на отдыхающих и всю роту изрубила в капусту, оставив в живых лишь одного фельдшера…»<br />В составе отряда Сидельника насчитывалось не более 25 человек, но страху он нагонял на весь отдел. Поймать и разгромить отряд было почти не возможно, так как население казачьих хуторов его активно поддерживало.<br />Погиб Сидельник Г.Г. от случайной пули в станице Новощербиновской. (Тут треба додати, що він і в часи радянської влади спокійно заїжджав в рідну станицю. Голова партійної станичної ячейки заховався за парканом і застрелив його в спину з гвинтівки. Козаки-повстанці, які їхали разом з отаманом, забрали тіло вбитого і поховали, а за два тижні заїхали до вбивці і зарубали його шашками. )  Товарищи по оружию захоронили его на одном из хуторов. Через некоторое время чоновцы обнаружили его могилу, вытащили труп и привезли в Старощербиновскую. Там тело заклятого врага большевиков всенародно сожгли на церковной площади. Это был один из последних защитников казачества от большевистской диктатуры.<br />Имея возможность, хочу передать происходившие события со слов очевидца и участника тех событий Голика Алексея Ивановича , односума и сослуживца Григория Герасимовича Сидельника. Так же дед Алексей оставил на добрую память фотографию, где четверо молодых казаков Сидельник, Голик, Кистрица и Малышевский запечатлены в станичном фотоателье перед отправкой на фронт в 1915 году. Отдавая фотографию в 1984 году, дед сказал:<br />“Глянь, яки мы пышни та красыви! Яка фотография точна – тоди дождь був, на чоботах<br />грязь выдно… ”<br /><br />О Сидельнике Г.Г. я слышал давно и неоднократно. В станице о нём<br />до сих пор помнит не только старшее поколение. Здесь всё изложено<br />правдиво. Какие были люди! Последний раз о Сидельнике Г.Г. я слышал<br />от родственника 1916 года рождения, который мальчишкой стоял у гроба,<br />когда Григория Герасимовича ЧОНовцы вырыли из могилы на каком-то<br />хуторе и привезли в станицу на опознание тела его родственниками.<br />Родственники перед военными подтвердили, что это именно он. И тогда<br />его тело начали сжигать на костре. Костёр тлел до самого утра, а потом<br />стая собак начала растаскивать так и несгоревшие внутренности. Я не мог<br />поверить, что так поступили с Г.Г. Сидельником! Зачем? Ведь он, уже<br />давно мёртвый, был безопасен… И мой родственник рассказывал другой эпизод.<br />Сидельник, среди бела дня, на своей тачанке рысью проскакал по улице Красной<br />и выпустил короткую пулемётную очередь по верхней части здания бывшего<br />казачьего земельного банка (ныне, стоматологическая поликлиника), где<br />станичные руководители проводили какое-то заседание. Следы от пуль видны и<br />сейчас, да только мало кто обращает внимание на те выбоины. И всё станичное<br />руководство в панике разбежалось. И только утром они осмелели и попросили<br />лестницу, чтобы через ляду (отверстие в потолке) спуститься вниз. Это были те<br />“герои-руководители”, которые так расправились с бесдыханным телом<br />Григория Герасимовича Сидельника, преданного земле по всем канонам<br />православной религии… А после того боя в Кузубовой балке Григорий<br />Герасимович со своими казаками неделю в ст. Каневской замаливал свои грехи…»
Leave a comment
Для техасців Аламо теж саме, що і для нас Крути... В 1836 році повстанці, які боролися за незалежність Техасу захищали напівзруйнований форт Аламо від наступу регулярної мексиканської армії президента де Санта -Анни... Приблизно 250 бійці
в проти 4 тисяч. Врешті решт, під час генерального штурму всі захисники Аламо загинули. Останній захисник підірвав дзвінницю під уламками якої загинуло багато жінок та дітей захисників. В живих залишилося лише двоє - чорношкірий раб та мексиканець-дезертир, який сказав, що був полоненим... Напевно, варто нагадати, що одними з тих, хто створювали повстанську армію Техасу були біженці з Наддніпрянщини - брати Петрушевичи...
Світлина: Для техасців  Аламо теж саме, що і для нас Крути... В 1836 році повстанці, які боролися за незалежність Техасу захищали напівзруйнований форт Аламо від наступу  регулярної мексиканської армії президента де Санта -Анни... Приблизно 250 бійців проти 4 тисяч. Врешті решт, під час генерального штурму всі захисники Аламо загинули. Останній захисник підірвав дзвінницю під уламками якої загинуло багато жінок та дітей захисників.  В живих залишилося лише двоє - чорношкірий раб та мексиканець-дезертир, який сказав, що був полоненим... Напевно, варто нагадати, що одними з тих, хто створювали повстанську армію Техасу були біженці з Наддніпрянщини - брати Петрушевичи...
Leave a comment
CeremonialSong1Колись людина відчувала Всесвіт і могла підтримувати з ним зв`язок... Як сказав один ісландець - "Де наша мудрість, яку ми проміняли на знання і де наше знання, яке ми проміняли на інформацію...". Церемоніальна пісня індіянців південно-західних рівнин...
Leave a comment
Originally posted by henyk at HELP!
Originally posted by marichcka at HELP!
Друзья, у меня тяжело больна моя любимая младшая сестренка, самый мой родной человечек и лучший друг http://www.facebook.com/olena.shabunina
девочка второй месяц не приходит в сознание из них вторую неделю в коме. инфекцию удалось остановить, но она успела поразить мозг. на лечение постоянно требуются деньги, на лекарство и на содержание в больнице, очень много денег каждый день.
в связи с чем у меня к вам глобальная распродажа картинок
http://marichcka.livejournal.com/tag/робота%20продається
мелко-акварелько 100-300$
масло 1000-2500$
какие-то работы я могу повторить на заказ – спрашивайте

друзья, простите за цены, все вырученные средства – на спасение сестры
мне очень нужна ваша помощь! я буду признательна даже за перепост

Leave a comment
Двадцять років нічого не римував. Здається, останньою була спроба написати лібретто (і музику) для рок-опери в стилі кантрі "Форт Апач". Але щось пробила мене на днях якась ірландська туга і накропав баладу, яку присвятив своїй Музі….
...............................................
У давній Ірландії десь поміж скелями,
Де сірі тумани лоскочуть траву
У хижчині старій на зривчастім березі
Родилась дівчина у темну добу
Із Вежі у Дублині стражі дивились
На зорі що падали в хвилю морську
Проїжджі паломники сумно хрестились
Казали селяни – «Не бути добру»…
…Але народилась із небом в зіницях
З волоссям, що вбрало проміння ясне
Зростала над морем, на фіорди дивилась
І з хвилями разом співала про те
Як вереск колишеться в місячнім мареві
Як грають герольди під замком вночі
І як засумує сурма над пожарищем
Коли заклекочуть над лісом грачі
Не раз і не двічі за неї сходились
У бійках кривавих ірландські бійці
Та оком байдужим вона лиш дивилась
На безум кохання і тіні в пітьмі
«Залиште дуріти! – в Пасхальну Неділю
Священик у церкві громаді сказав,
- Вона, видно, відьма і нас всіх погубить
Хіба хто не бачить відьомський оскал?
Хіба хто не чує її співи вночі
Які вгамувати змогли океан?
Хіба хто не бачив її сині очі
В яких потопав не один капітан?
Вона не така як всі наші дівчата
Вона не вінки а омелу плете
Я білу хустину на ній не побачив
Коли в нашу церкву на службу іде…»
Загули голосно, ображено, люто
Під звуки органу людські голоси
Хтось крикнув – «Вона наведе на громаду
Прокляття, чуму і всі смертні гріхи!
Я бачив уночі як рицар у латах
В’їжджав на коні у подвір’я її
А потім, обнявшись
Вони виїжджали
у темні гаї , прибережні луки…»
Дзвенів у Лонгфорді в пасхальну неділю
Той дзвін, що зіб’ють із гармат вороги
Тягнули на площу на смертну спокуту
Дівчину палити в повільнім вогні…
Вона не пручалась, не плакала, мовчки
Вдивлялась у неба квітневі вогні
І лише коли ланцюги забряжчали
Скотилась сльоза на обличчя її
І вже сперечались – хто перший запалить
Вогонь на обдертому краю труни
І натовп штовхався вдивляючись тяжко
У тіло яке сповили ланцюги
…Але розлетілась бруківка розбита
Жорстким цокотіння підкутих копит
І кат полетів разом з рештою збитий
Ударом коня на якому сидів
Той рицар у латах чутки про якого
До сказу звели всіх міських парубків
Ударом меча перебив ланцюги він
І дівчину ніжно в сідло посадив
Тримаючи повід під браму фортеці
Спокійно зайшов скрізь закляклу юрбу
Попереду роси на травах манили
І шлях заринав в прохолоду лісну
Дівчина схилилась
Йому щось сказала
Він руку поклав на коліно її
І руку підніс до шолома забрала
Та дзвін затремтів гострим плачем струни
В повітрі стріла з арбалету летіла
Був рицар живий чи вже мертвий тоді?
Коли оперення стріли затремтіло
Над серцем закритому блиском броні
Ніхто це не скаже
Але всі розкажуть
На Півдні ірландського краю землі
Як вдень понад травами двоє летіли
На вітрі на сонці на чорнім коні…
У морі у фіорді?
У ліс? чи пропали?,
Як водиться разом в пекельнім вогні?
Мовчать перелякано йомени, лорди
І пошепки лише розкажуть вони
Що ввечері іноді в замка руїнах
Почується ніжний неголосний спів
І що на занедбанім цвинтарі древнім
Поблизу хреста та дівчина сидить…
…Розкошені коси на груди спадають
І зчеплені руки про помсту благають..
І плаче обличчя, без сліз і прокльонів
Але білі крила у світлім полоні…
…Хоча тільки місяць у повні засяє
Вже дівчина обіч хреста не волає
..Над травами в місячнім сяйві полинь
Вона, її рицар та чорний їх кінь… (с)
10 comments or Leave a comment
Дмитро Антонов. Тамбовське повстання. 1920 рік. Всі загинули. Цю Росію я люблю. Іноді, дивлячись на них, відчуваю, що ми дійсно брати.
http://www.youtube.com/watch?v=5OUtFM1kySo
Юрий Шевчук - Трансвааль (из х/ф "Жила была одна баба")
www.youtube.com
Трансваль, Трансваль, страна моя,
1 comment or Leave a comment
Цікаво так... Дядько у мене 1922 року народження... З червня 1941 року на війні, розвідник. З фінкою в зубах проповзав три роки "в поіскє". в 1944 році йому десь на Кавказі відступаючі "едельвейси" прострілили голову. У госпіталі пообіцяли максімум рік життя. Живий і досі. В 70-х роках вивозив мене на мотоциклі по всій Кубані і плавнях, скільки риби переловили! Про війну принципово відмовлявся розповідати, фільми про війну не дивився (брешуть все!), навіть "вогнепальні" іграшки мені (пістолети, автомати) ніколи не купував... А ось коли йому почало валити під кінець 70 років - різко змінився - почав ходити на вітеранські свята, брати учась у парадах ветеранів (чомусь у формі пілота)купувати книжки про війну і дивитись фільми про війну... Ну, про це Ремарк у "Чорному обеліскові" написав. Але там знадобилось 10 років ветеранам для того щоб стати "правильними ветеранами", а моєму дядькові знадобилось років 35...
2 comments or Leave a comment
Наскільки я колись любив це свято... Ще малим, на початку сімдесятих бачив у нашому сахтарскому селищі безногих із медалями та орденами на майках, бачив як пили пиво ще відносно молоді тоді ветерани... Памятаю розмову - "Ну дали нам на двадцять чоловік одну гвинтівку - сказали визначити чергу, кому там буде доставатись, як будуть того, що з гвинтівкою вбивати"... Всі мої дядьки воювали, один загинув, мати багато про часи окупації розповідала... Але останні декілька років це свято просто перетворилось на повний симулякр та совковий піар. Один мій друг правильно сказав - "зараз, це просто пляски на кістках..."
Leave a comment